Третій не зайвий

Дійові особи:

Михатькін Сергій Петрович – директор приватної фірми, яка займається реалізацією систем пожежної безпеки.

Кожутько Ольга Іванівна – кадровик.

Олешко Ігор – менеджер з продажу.

Дацьків Лідія – офіс-менеджер.

Сталість є невід’ємною складовою трудових відносин. У  ній зацікавлені як роботодавці, так і працівники. Першим сталість дозволяє укомплектувати штат компетентними спеціалістами, а другим – мати впевненість у завтрашньому дні.

Проте нічого вічного не буває, рано чи пізно приходить момент, коли керівник або підлеглий з тих чи інших причин виявляють бажання припинити трудові відносини. Але не тільки вони… Зазвичай ініціатором «розставання» є або роботодавець, або працівник, тим не менш існують випадки звільнення на вимогу третіх осіб. Саме така ситуація виникла в одній з столичних фірм.

Робочий день щойно розпочався, а в офісі вже було неспокійно. Усі виглядали стурбованими, окрім офіс-менеджера Лідочки – саме так до неї зверталися співробітники.

– Ігоре, ти у своєму репертуарі. Я ще і кави не встигла випити, а ти вже кудись поспішаєш? –позіхаючи, запитала Ліда.

– Заяву на звільнення несу директорові, йду я від вас, – категорично, але сумно відповів Ігор.

Відірвавши погляд від монітора, офіс-менеджер здивовано подивилася на Ігоря:

– А чому це так раптово? Навіщо приймаєш такі швидкі рішення ?

– Та це не я, дорогенька… Це у військоматі такі рішення… До армії мене призивають, – сумно промовив Ігор, стоячи перед Лідою, – Батьки спробують вирішити це «полюбовно», але навряд чи… Раніше універ рятував... А тепер не знаю, що буде далі. Може, годі уникати служби? Потрібно виконати обов’язок… Чи з дому не виходити, під ковдрою сховатися? Ще не вирішив.

Ліда не припиняла ставити запитання:

– А як керівництво відреагує на звільнення, адже тебе нещодавно тільки прийняли на роботу? Пам’ятаю, яка метушня тут відбувалася – фірма залишилася без менеджера з продажу. Вакансію потрібно було закрити «на вчора». От тебе і знайшли. А тут і ти помахаєш рукою? – чекаючи на  відповідь, лукаво промовила офіс-менеджер.

– Вмієш ти, Лідочко, зіпсувати настрій, – засмутившись, відповів Ігор, але оправдовуватись і не збирався. – А що мені лишається робити? Все одно прямую до Сергія Петровича, хоч і не знаю, на що розраховувати. Тримай за мене кулачки, – Ігор вийшов з кабінету, від страху спершу рипнувся в двері бухгалтерії, але потім виправився і рушив до директора.

***

– Заходьте, я вже на місці!

– Доброго ранку, Сергію Петровичу! – невпевнено відчинив двері менеджер, від переляку перечепившись через високий поріг, – От халепа, вибачте…

– Проходь, кажи, з чим завітав, – розгрібаючи безлад на столі, вигукнув керманич, натякаючи на свою зайнятість.

Знаючи наперед реакцію директора, Ігор пробурмотів: – Заяву приніс… на звільнення, з військомату вчора повідомлення надійшло.

– Хай йому грець! – ти ж нещодавно влаштувався до нас, проявив себе з хорошого боку і тут…– обурився директор облишивши папери. Втопившись в кріслі подумав трохи і категорично сказав: – Пиши за власним бажанням, відпрацюй два тижні і йди з моїх очей!

– Сергію Петровичу, як це за власним бажанням, невпевнено перепитав хлопець, – мені ж з військо… – на цьому слові директор перебив Ігоря.

– Іди, будемо вирішувати.

***

Тільки-но Ігор вийшов Сергій  Петрович викликав до себе кадровика, щоб узгодити дане питання. За хвилину кадровик з небагатим досвідом роботи сиділа навпроти начальника.

– Ну, що там у вас? – розуміючи, що йтиметься про щось делікатне запитала Ольга.

– Менеджер наш, Ігор Олешко, щойно повідомив, що його призивають до армії, – директор сів на стілець склавши руки.

– Ой лишенько, а пропрацював лишень півтора місяці, знову доведеться відкривати вакансію…

– Ольго Іванівно, про це потрібно було думати коли брали на роботу молодого спеціаліста, – докоряв начальник кадровику.

Не знаючи, як виправдатися, Ольга перейшла в наступ:

– Але ж ви пам’ятаєте, що нам потрібно було  швидко закрити вакансію. Ми не могли витрачати багато часу на пошуки, тому погодилися на молодого фахівця – і не дарма, адже він показав, на що здатен.

– Зараз не про це, потрібно оформлювати звільнення, щоб обійшлося без клопоту – запропонував написати заяву за власним бажанням. Але про всяк випадок підготуй документи, наказав і знову взявся до паперів.

– Так, було б краще оформити за власним бажанням, бо я військового обліку не веду. А навіщо? Я не дуже розбираюся у цьому питанні, – чекаючи на нову хвилю обурення принишкла кадровик

– Навіть не знаю що вам на це відповісти, а якщо перевірка?! Ви взагалі знаєте, що на нас очікує!

– Так це ж поодинокий випадок… Все владнаємо, не хвилюйтеся. Зараз я з ним порозмовляю, – йдучи до дверей запевнила кадровик керманича, – він у нас хлопець тямущий.

Підготувала Катерина Гарманчук

Відповіді на ці та інші запитання читайте в лютневому номері журналу "Праця і Закон"