№10 (142) Із чистого аркуша

Удовенко Тамара Кузьмівна – директор компанії «Метода».

Журба Антоніна Леонідівна – кадровик.

Бородач Роман – співробітник.

Дружба Христина – співробітниця.

– На славу потрудилися законодавці… – бурмотіла під ніс Антоніна Леонідівна, перебираючи гору кадрових документів, що встигли накопичитися за тиждень її відпустки. – Ну навіщо такі купи паперу? От халепа… Як завжди… Додатковий «бонус» до веселощів професії. Половини довідок, як завжди, не вистачає… Я що, нянькою тут працюю?

Така вже була в цій компанії корпоративна культура. Усі – від директора і до молодших спеціалістів – були в ній чимось незадоволені. Зробити настрій Антоніни Леонідівни ще гіршим, здавалося, вже нічого не могло. Ну, майже ніщо…

– Антоніна Леонідівно, зайдіть до мене. Негайно, – наказала директор, Тамара Кузьмівна, по внутрішньому телефону, та кинула слухавку.

Кадровик тяжко зітхнула і, опустивши голову, пішла до шефині.

– Ну, де ви так забарились? – суворо спитала керівник, тільки-но Антоніна відкрила двері до її кабінету, і, не дочекавшись відповіді, сказала з очевидним сарказмом. – Не можу втриматись, щоб не повідомити радісні новини. Ніколи не здогадаєтесь, куди я вас зареєструвала на майбутні вихідні. На дводенний семінар з кадрового діловодства, який, сподіваюсь, підвищить вашу кваліфікацію.

– Чергові курси для новачків? Враховуючи мій 15-річний досвід, я сподівалась на інше підвищення… Переконана, що там мені більше підходить роль лектора, а не слухача! – не поділяла «ентузіазму» директорки Антоніна, але знаючи, що сперечатись марно, покірно відповіла: – Але якщо ви наполягаєте…

– Навряд чи справжній профі робив би помилки в кадрових документах. Вважаю, що вам є чому повчитися, – як школярку, відчитувала директор свою підлеглу. – Остання перевірка вашого відділу показала, наскільки безвідповідально ви ставитесь до своїх прямих обов’язків.

– Якщо комісія захоче знайти порушення, то обов’язково їх виявить, і це не залежить від кадровика. Єдине за що готова відповісти – це відсутність посадових інструкцій. Погоджуюсь – це мій прокол! Усе інше дрібниці, – захищала свою професійну репутацію Антоніна Леонідівна.

– З таких дрібниць виростають непоправні помилки! – наполягала Тамара Кузьмівна. – Сподіваюсь, я не дарма заплатила за семінар – хоч навчитеся упорядковувати свої справи! Мені важко за всіма встежити. Велике прохання: не змушуйте мене нервувати через недолугі помилки, – зверхньо промовила керівник.

***

Після таких «рекомендацій» директорки, в кабінеті кадровика зчинився справжній гвалт: стоси документів перекладалися із полиць на столи, піднімалися архівні матеріали, до кабінету щохвилини приходили співробітники: то відсутній підпис поставити, то заяву написати, то довідку принести.

Таке масштабне «прибирання» створювало незручності, адже і кадровик не могла виконувати поточні справи, і персонал відволікався від роботи, скажімо так – порожніми балачками.

– Невже не можна було одразу робити все як слід? – обурювався один із співробітників, Роман Бородач. – У нашій компанії завжди проблеми як не з бухгалтерією, так з кадровиком. Мені, наприклад, вчора довелося писати заяви «заднім» числом. Це незаконно, до речі!

– А я маю принести довідки по декількох лікарняних за минуле півріччя. Раніше вірили на слово, а тепер вимагають письмове підтвердження, – також жалілась на «свавілля» начальства Христина Дружба.

– Цікаво, а якщо ми проігноруємо ці вимоги: чи має право роботодавець звільнити за відсутність у співробітника будь-яких кадрових документів або неналежне їх оформлення? Це ж фактично провина кадровика, а страждає персонал? – висловив свої припущення Роман.

– А ти спробуй влаштувати «бойкот», заразом і перевіриш, на що має право наша директорка, – підколола колегу Христина.

– А ти чула, про проблему із Даниленком? Виявляється хлопець прийшов на модну сьогодні вакансію бренд-менеджера, але його офіційно не оформили, тому що не знають, як записати його посаду! – крізь сміх говорив Роман.

– А в чому ж річ? – зацікавилась Христина.

– Усе просто: у класифікаторі професій така назва взагалі відсутня, а на «фіктивну» роботу за іншою спеціальністю Тарас, звісно, не погодився! – пояснив Роман.

– Сміх та й годі! На жаль, зміст нормативних документів дуже відстає від потреб сьогодення, – вже без посмішки промовила Христина. – Маю надію, що керівництво дасть раду такій невідповідності, не в їхніх інтересах через таку дурницю втрачати тямущого фахівця, хай навіть «неіснуючої» професії.

– Христю, якщо навіть наша леді-бос і цінує висококласних працівників, то для перевіряючих органів важливі слова на папері, норми, прописані законодавцями, – змалював реальність співбесідник.

– Маєш рацію, компаніям сьогодні нелегко – доводиться працювати за подвійними стандартами: йти в ногу із часом та водночас витрачати сили на непотрібне заповнення нескінченних бланків, – погодилась із колегою Христина.

* * *

Ввечері втомлена Антоніна Леонідівна сиділа в своєму кабінеті, аналізуючи, що встигла зробити за день, а що ще треба зробити, аби навести лад в документах. Разом з тим ставила собі філософське питання: чи можливо взагалі навести такий порядок в документах, аби ніхто і ніколи не знайшов там помилки? Щоб, так би мовити, і комар носа не підточив?..

А як вважаєте ви?

Підготувала
Тетяна Вареник

1. Чи є наявність посадових інструкцій необхідною з точки зору законодавства? В яких ситуаціях посадова інструкція може стати в нагоді роботодавцю?
2. Хто і на основі чого займається створенням посадових інструкцій, з ким їх необхідно погоджувати?
3. Що робити, якщо посада в компанії нова, ще не закріплена Класифікатором професій? На основі чого складати посадову інструкцію?
4. Яку відповідальність несе кадровик за неналежне оформлення документів співробітників?

Відповіді на ці та інші запитання читайте в жовтневому номері журналу "Праця і Закон"